гайдамаки

У всякого своє лихо, І в мене не тихо, Хоч не своє, позичене, А все-таки лихо. Хоч і Яр той Що ніхто й ногою Не ступив там, а згадаєш, То була дорога З манастиря Мотриного До Яру страшного. В Яру колись гайдамаки Табором стояли, Лагодили самопали, Ратища стругали. У Яр тойді сходилися, Мов із хреста зняті, Батько з сином і брат з братом Одностайне стати На ворога лукавого, На лютого ляха. Де ж ти дівся, в Яр глибокий Протоптаний шляху? Чи сам заріс темним лісом, Чи то засадили Нові кати? Щоб до тебе  Люди не ходили На пораду, що їм діять З добрими панами, Людоїдами лихими, З новими ляхами? Не сховаєте! над Яром Залізняк витає І на Умань позирає,