Як ти в свої сімнадцять років, завис десь на петлі Того біта, який так довго не міг покрити куплет Гей ти, щигол, куди поліз? Тягни свій хрест, там нема місць А твій Карнегі-хол — це прокурений під'їзд. Це так голос у голові звично підкине жовчі Ведучи в атаку за її собою моїх сумнівів батальйон Усім керує чистоган, Де суп із субкультур, а ти так юний і жовторотий І за порогом чекають обійми дворів, поняття злодіїв і Ти самотній напіврослик І потім обернися назад: на що життя ти проїбав? А я так чітко відчував, що цей час не мій. Адже із цим світом світу немає І між мною та ним — лише дві підошви старих Через блискавичних тридцять років Запаси віри в диво схудли, як мої френдстрічки