🇺🇦🇺🇦 Кепочку на носик, папіросу, 5 хвилин, ніхто нічого не просить менее, і не дай Бог попросить, я від цього світу, роблю стрибоок, іі запишу в свій телефоон пару думоок. Просто підійду, розповім, та піду, без автотюну та приправ, чистим голосом скажу, як ці справи пливуть в яких кедах іду, може цікаво стане, підтримай мене, я жду. Я простий як камінь, та взагалі не ріжусь, говорю правду, чекаю змін, як і ти тут, даю про себе знати, та не для спільних справ, заявляю про себе, щоб хоч якийсь дурак знав: Що я вище, краще, успішніше, та багаче, дам 20 гривень без здачі, скручу кращий, в своїх педалях палених піду від тебе тащить, свою думу надумаю та відчую як жить. Все з собою, відчуваю долю свою і тебе поруч зі мною, зір поганий, але бачу хто я, треба відштовхнути те що добавляє горя, те що не дає покою, те що зветься водою. Купа пікселю навколо, в погонах, купа зборів, купа чорних платків, на головах замість вінків, кашкет замість панами, та берці замість (аір аір), душ замість ванни, Іван замість Вані. По документам в клітці, та ніяк не вийти звідси, якщо вийти, то лиш на ланцюг, здається нам намистом, відчувається звичайно що ми українці, вільні, а типу далі з нас очікуються цивільні? Українська мова ділова, несу її туди де справи, на деяких персон не звертаю уваги, не допомогти розумникам ніяк, якщо можу допомагаю державі. Під монотонний біт, рифму підкідати легко, солов‘їна мова в бошку впала дуже крепко, підтянись до неї, та відчуй себе своїм, нахуй рашу, мова наша, мова наша, не язик. Що мені, втраченому, читати тут, задаюсь питанням сам, задаюсь та в небеса, чую флоу своє, треба відчувати саунд, ти скажи як щось не так, я тебе пошлю нахуй. Пару років тому, все так було похую, зараз все не так, чекаю тих часів назад, пам‘ятаю про що думав, коли бачив її зад, пам’ятаю як сміялась, коли розповім косяк. Пару років тому, все так було похую, зараз все не так, чекаю тих часів назад, пам‘ятаю про що думав, коли бачив її зад, пам’ятаю як сміялась, коли розповім косяк.