мені стало страшно від того почуття, коли я зрозумів, що це все мое життя. де люди мають, багато проблем від любові. а я маю лише, тяжкі рани на сердці. що колись, я повірив в повному сенсі. потім нібито відпустив себе, як розкрив вітрила. щоб іти туди, куди мене тягне ця сила. на березі зрозумів, що було це все зря. бо вона не вірила тобі і почутттям. що вона та єдина і не зможе збрехати. але життя, має свої контури округляти. не все так завжди, як планував собі. і ніколи не думав, що можно так просто піти. треба завжди, поважати себе і достойно. сприймати виклик, коли тобі не дозволено. ніколи не турбувало, тебе питання, чому люди, міняють понти на звикання? ніколи не падать духом, так нас вчили? щоб не було, завжди будь на позитиві життя одне і прожити треба так його, щоб запамятався я тобі хоть якось... щоб не було, на очах матерях сльози. щоб не було, таких безсонних ночей. щоб не було, так вже є, і завжди буде щоб не було, так вже є насправді тута.