удіть мене, судді мої,

удіть мене, судді мої, Без милості фальшивої! Не надійтесь, що верну я З дороги «нечестивої», Не надійтесь, що голову Пред вами смирно схилю я, Що в добрість вашу вірити Буду одну хоч хвилю я. Судіть мене без боязні – Таж сильні ви, то знаєте! Судіть без встиду, таж ви встид На прив’язі тримаєте; Судіть, як каже право вам, Судіть о стріше, тяжче ще – Таж ви і право – то одно В одній машині колісце. Одно лишень, прошу я вас, Скажіть виразно й сміло ви: Яка вина моя і тих, Що враз зо мною йдуть і йшли? Скажіть виразно: «Люди ті – Се зрадники! Лийсь темнота, на ясний світ; За те, що льеш мільйонів кров По прихоті панів, царів; За те, що люди людям тут Кати, боги, раби гірш псів. А ще скажіте, як сей лад Перевернути хочем ми. Не зброєю, не силою Огню, заліза і війни, А правдою, і працею, Й наукою. А як війна Кривава понадобиться – Не наша буде в тім вина. Та ще скажіть, що ви й самі Не відмовляєте нам то, Що правду ми говоримо, Що прямо, чесно ми йдемо За правдою. Все те скажіть, Судді мої, по щирості, Тоді в ім’я сього ладу Судіть мене без милості