zori

очима згоден я у фас ігнорую лиш у профіль всіх вас а зорі у хутрі крокують босі И я босий досі досвід досить закреслюй спроби свої у поетичній формі неокінчений потворнтй слиз спотворюй зброєю що нівечіть без жалю бо в тобі нажаль відсутня жадоба що досягне до справжніх оплесків і гулу, що аваціями заповнить весь простір і всю споруду. ти нажаль набуті маєшь лише звичкі як неосяжність що в стрибках у дома на батуті дитячих спробах обійняти неба сходи і ледом затянуті стежинки кляті тріск гуми рваної під плоскима стопами у суміщі квінт у котре кріт призвів себе до травм і з кров'ю себе занедбаного, знайшов і обійняв із шрамами - що сенсу здобуття зводить у попіл сприйняття себе як звуку недопалок жалив ладоні і небуття що вкотре злочин твій без волі опік у обіймах бруду на руці зховало не поділ на своїх і котрих що весь мій осмислений, очикуванний спокій -жартома пожрали із... а що насправді, у цей час, відпочиває у моєму справжньому лиці - це освідомленя озброєнь що ви є подлиці що ви змусили весь люд своїма вчинками нести. а я вже зовсім не відчуваю болі. відокремлений, бо досить з мого дитя, в мені слізами, що вопить і це його єдиний досвід бо виріс у бетоні ваших нарекань, за факт аллергічного житя та виисипів що так зудять, що поздираю я себе у сутінках до крові мого дитя грайливого у танці топіт так бісить вас, що рідні дохнуть та мрії не народжуються з барв а зорі у хутрі крокують, крок за кроком поруч під лепру або покруч у чисте поле де тиша з кутів села і з міста, де веселок невида цей горизонт, що гнеться під вагою сірого бетону ця сумішь що - здобута перемогою над собою. це створеня особового. огортаючи у мить, собою невідоме. Iз часу і у фас, і в профіль бірюзою, впізнаючи себу у середовищі, що поряд, та навколо із-зі мною, босим, що тягнючись на волю скрізь пейзажу лін, омріяну ідею волочить в "надколо" з змін. Де смішно що аж боки коле, Де жвавий вітер листопадом виплясує довколо, де бездонна глибина прозора, і у фіолеті величі що вдалечі, вже зеленіють поряд! і вкотре не вимірювана радість моя, яку не втиснути у супроводі сповіді моєї - повінь, що кричить. і навіть з горем відрізняє всіх: хто злодій - бачить у малюночку думки - темнючи-його щиропис -обладунки як хатки- візерунки змін у вір з вітрин, не милозвучних прірв вітання у пірамідах величин...- скло скутих в кризі неовіяних вітрил. хто лікар - у прийнятті у діях, і вже у котре до хворих з діб лунає коліром він- світ із лір, та людяності заповіт у погляді, що він тобі дарує в слід, із мір. хто муз улюбленнець - того на образі в мені відразу виділяє моє мною тхне... я з'єдную усіх, та виділяю тих хто поряд, я розжую як варто і як досить... а з мене...досить. я гину з часом, і вже скоро... і з мене виконанням спросять, а я не зовсім кат у супроводі зброї... хіба лиш словом... віра: зі мною неосяжне схоже. грати у акустиці бетону - знову обираю напрям - і лунає сповідь із середини на зовні ніби журавлі- володарі, лінкори на волні очами мріють неперестаючи - пливуть у хмарах темряви на ззовні минаючи всі лінії, що кажуть в котре - досить це мрії подих на схилах поділу життя ф від рамок кожен відокремлитися зможе та трима хай собі в макітрі - у потилиці дурній, тих всіх, хто зним на ти, та хто з ним згоден, бо повінь ізгоняє люд з будинків і домівок - стежками із гір, із скал та однарозових ночівель, де всі печери осирівши вже у сутінках століть рахують кроками роки ззавбівш зсуваючи із грунтом наоперед лівіш, Ландшафтом всім та всіх Фантазію ти підключи, дослухай до причини із усіх причин - до низин всі величі, що розум здатен заточити у кайдани-одумки рядів, сховати під завалами із бруду, що зведено до міма що у молитвах злочинь та суду стоючи у просторі блідім... ховає очі... Де знову зроблять що накажуть хоть коли. - заховають осором, що вже на шкірі-земле всій і навіть на лиці та й посуд весь у бруді, в глині, листях та смітті , залишивши на самоті у смутку годинкових вулиць -ніби пронісся буревій.... злочинь... а може все мені здалося..а може ні? Меж вами, та меж вадами, що мають Досі владу, над усіми всесвітами разом із вами- я по середині - я між я стогін ваш у репліках мелодій я з меж - я ніж. сварки, що досягають моря з кожною хвилиною усе жвавіш, я чую з літер ростюче всеслово змін, змінись. я запитаннями у стін, котрим вже знову коліру забракло у світі ліхтарів, звідаючись із під сірості омрій - чи знову встиг? з китів, та з міркотіння на воді всіх речень, світлом слів летить чи знов володар змін - чарівний часоплив? А ще кому не досить непорозумінь нехай лишаються у світі цих сумлінь і гинуть з світом цим на певній далечі в суспільстві незрозумілих для них рим і я як пам'ятатимуть ці всі - сімфонія цих діб. осяде попілом в довкілля із цих кострів і попіл із печей що був людима навперед усих, всим зимнйо - тоді пробьє наш триклятий буревій, що вкотре навідь прірви минучи навкрок неврозів запевне всіх, що в той же певний час, на це вже згоден кожен, і кожен із цим звик. безслівний злодій я прозорий Геть від Оман Геть від сліпих обітниць, геть від сліпих одноманітних слів оцих, що сіляться на кінчику брехливого у роті м'яза- що пліснявим брудом настає на язиці на запитання будь які - все ближче до брехні, і клянучись останнім, що це в останнє - навіть не лічить, Але там знову ганьба.. та геть жорстокість інших що вже тхне як плісняв і смогом заміняє усі жита що в полі зору мусять привівати з малу величінь дущі. Я поряд, але вже і на зовні Я кажу "ні" на всі ваші "може", у собі впевнен я перший неперможний лунаю меж усіми. у порожнє виливаю, що отримати заздалегіть усі повинні були.... щоб ті... котрі наступні... у чергах на відповіді у запитаннях виликим бур'яном очікування не заростали, та не чекали на тільки-но оявлений із пострілом із револьверу старт на поділ сутністей на людяне в наявності й на озвірілий склад. Я відокремлений, я вид окремий я від окреслених у коло окупантів жадаю семплів Я бачу все з гори З кутів вже день у день я не дивлюся то вам здається, що я боюся... я кожен день сміюся Навколо лиш кути, і вже у них як дурник у молитвах не бьюся лобом у стінки не розуміючи все людство бо покидьком я виріс. а виріс і залишив всіма омріяну споруду у своєму глузді, що маете ви всі за стелю - я відмічаю шлях на гору смутком а тим хто по душі - тим і обернеться світлом та пролуна в ефірі всі мої думки бо я на черзі вже як лідер там де є всі ми Я маю вади, але я з ними згоден, я згоден з тим, що я лиш виконавець і мам до праці потяг - що від життя життям прямує і зоветься та у кінці ми ззовніффффф суд 1