Я не помітно постарів Збагнув це після того як зумів, Згадати юність... І погляд був не з середини А з крапки сивих скронь моїх Я відокремлений від юних літ? Коли перекотився? І де той був кордон? І де кордон, ще за яким, колись я народився? Я не второпав що в спільному потоці Юність, крізь пальці проросла.. Вплелась в моє сьогоднішнє буття, Мов би й ніколи не счезала І я помандрував дорогами тодішнього життя.. Яке у спогадах все більше оживало Чіткішим, моє сприйняття все кольоровішим ставало Та груди воздух краще відчували Я дихаю легким потоком планети тої аромат А скроні все продовжують сивіти Не мов земля на мене має компромат І не питаючи моєї волі Зустрітись хоче в чистім полі Сазати те, що я не ідеальний І кращий вибір прихилитися мені Звільнити місце більш освітченій людині стати поживним досвідом у тім зерні Та сонце все світитеме мені вже на новому полотні... І вуха нові будуть чути Тіж алгоритми правди і брехні Чи згадаю, яка юність, ще в дитинстві В свому наступному житті? Той взмах широких крил На небезпечній висоті Не мов акрил яскравою рікою Тече у гору, по ллянному полотні Я зумів згадати юність Чи розпізнаю я в майбутньому Її? Коли мов перша ззірка, Вона знову засіяє Повільно з’явиться в мені! А.Копчак 2019