втома поглинає від усього в тома від початку я жалів себе тепер не усі в дома пошкірі розливається густий як дим туман та він поній прямує в мозок та і виходить сам на сам та я не буду вже боротися хватить рвати волосся все всерівно все закінчиться з стогнанням та скорботою безглуздою роботою яка гонить в утопію хочеш згадати хто є та ти невстих пізнати ще розвивається час по вітрі не встигать фіксувати ці моменти промені світла башню знесло ще до того як родився хоть в російськіл телик навіть не дивився дивлюсь у зеркало бачу бурхливий океан на глибені якого втонув мій розсудок сам він не кричав що то не не кричав поможіть а навпаки просив люди подалі від мене біжіть втома давно не усі дома хто ми? загублені у собі чому так зїдає серце смуток по житті одні коми та всі очікування крапки втома це коли психіка впала в кому ніколи не ходи один серед ночі ночі додому бо не забаром до тебе посміхнеться диявол що з твого тіла на волю вже давно рветься зе енд мада фака зе енд мада фака зе енд иада фака і на цьому крапка і на цьому крапка