До богів подібний мені здається Той, хто біля тебе, щасливий, сівши, Голосу твого ніжного бриніння      Слухає й ловить Твій принадний усміх: від нього в мене Серце перестало б у грудях битись; Тільки образ твій я побачу - слова      Мовить не можу. І язик одразу німіє, й прудко Пробігає пломінь тонкий по тілу. В вухах чути шум, дивлячись, нічого      Очі не бачать. Блідну і тремчу, обливаюсь потом, Мов трава пожовкла, безсило никну, От іще недовго й, здається, має      Смерть надлетіти...